Книжка про пошук сили

Обставини війни і сильного стресу актуалізують у сучасній дитячій літературі специфічні теми. І часто вони пов’язані з фізичним і ментальним здоров’ям. Попри свою складність та навіть певну ризикованість, подібні книжки стають надійним інструментом підтримки для читачів. Нещодавно добірка терапевтичної літератури поповнилася виданням «Де моє хутро?» від видавництва «АССА».

Авторки тексту, Мирослава Новосільська та Ольга Купріян – фаховий дует знавчинь своєї справи. Це той випадок, коли літературознавча і медична візії об’єдналися задля важливого результату. Пані Оля – відома дитяча письменниця, а пані Мирослава – не менш відома лікарка-трихологиня. Саме вона стала прототипом головної персонажки – лікарки Лисиці. Мирослава Новосільська вже майже 20 років спеціалізується на лікуванні волосся та відновленні здоров’я шкіри голови. Чимало пацієнтів пані Мирослави – саме діти, які втратили волосся через стрес. Свою медичну експертність лікарка використала для створення цієї історії.

Книжка «Де моє хутро?» розповідає про алопецію, тобто проблему випадіння волосся. З цим поняттям, як і з іншими науковими термінами («трихолог», «трихоскоп», «вогнища») читачі знайомляться через доступне тлумачення. Авторки подбали, щоби нові слова стали зрозумілими для всіх. І це одна зі суперсил видання: дорослим не потрібна спеціальна підготовка для читання з дітьми, достатньо простого супроводу (навіть якщо дорослі самі вперше чують про алопецію). Оскільки делікатні теми можуть викликати у дітей різноманітні запитання, на сторінках завбачливо зібрані необхідні опорні точки.

У сюжеті використано перевірений спосіб оповідки – анімалізм, при чому всі образи тварин вдало адаптовані до сучасного контексту. Так, з-поміж персонажів є кіт-адміністратор породи сфінкс, поросятко Пушинка, ведмедиця Фруктоза, білка Рудик, а головний герой Коржик – це песик дуже популярної нині породи шпіц. Коржик звертається до клініки лікарки Лисички з болісним для нього запитанням: «Де моє хутро?».

— Гарне запитання, — похвалила лікарка. — Твоє хутро випало, правильно? Це сталося тому, що ти захворів. Таку хворобу ми, лікарі-трихологи, називаємо алопецією, тобто облисінням.

Свої облисілі плямки песик приховує під одежиною. Цей аспект відтворено в ілюстраціях Ірини Зеленько. Одразу зауважу, що всі зображення естетично виважені, звірятка без хутра усміхнені та милі. Такий віжуал сприяє формуванню у маленьких читачів позитивної рецепції, навіть якщо перша реакція на алопецію була «фу» (що природно для певного віку дитини).

Психологічний аспект – один із ключових у боротьбі з випадінням волосся. Коржик отримує від пані Лисички найцінніше – підтримку. Лікарка знає, що позитивне мислення здатне подолати і зневіру пацієнта, і власне хворобу. Саме цих принципів Мирослава Новосільська дотримується у роботі з дітьми й радить використовувати дорослим. Наприклад, метод зі світлинами: на прийомі Коржик переглядає свій фотоальбом, згадуючи, яким щасливим кудлатиком він був до хвороби. Це мотивує песика ще більше. Попри серйозність проблематики, у тексті є дотепні елементи, як от бабусина мазь із курячих какульок від лишаю. Водночас цей епізод вчергове нагадує дорослим про неефективність застарілих методів лікування й важливість правильної діагностики захворювання.

Лікарка Лисичка дає чіткі поради Коржику й заразом всім читачам, зокрема про особливості раціону та окремих продуктів. А от чому в фіналі історії песик зненацька стає «королівським шпіцом», читайте у книзі.

Історія «Де моє хутро?» – не лише про алопецію як таку. Книжка торкається інших інклюзивних тем. З дитиною можна обговорити питання прийняття себе в різних обставинах, прийняття людини суспільством, безбар’єрність тощо. І насамкінець – про соціальну складову видання. Діти, які постраждали через стресові ситуації та війну і втратили волосся, брови, вії, можуть отримати книжку «Де моє хутро?» безкоштовно! Для цього пишіть в особисті повідомлення сторінці «Мирослава Новосільська. Клініка естетичної медицини» або приходьте особисто у Львові та Ужгороді.

Дітям про екологію: важливе і творче

Екологічне виховання – ознака свідомого батьківства та якісної освіти сьогодні. Його варто починати змалечку, ще в дошкільному віці. Книжки традиційно залишаються помічними на цьому важливому етапі. І дуже тішить, що актуальність тематики не залишається поза увагою українського книговидавничого ринку, навіть попри скрутні часи для нього. Добірку сучасних видань про довкілля поповнила серія з 4-х екоісторій від видавництва «Ранок», які написала Ганна Булгакова й проілюструвала Юлія Гречух.

«Віднесіть мене у смітник!!!»

Серія містить чотири книжки: «От тобі й соломинки», «Михайлик і паперова зірка», «Мрія пані Бляшанки» та «Обережно, скло!», кожна з яких присвячена певній екологічній проблемі, що легко зрозуміти з назв. Зручний формат і невеликий 24-сторінковий обсяг видань спонукають зібрати всю колекцію й читати історії по черзі.

Головні персонажі книжок – діти, які пізнають важливість турботи про довкілля через буденні ситуації, як-от: святкування дня народження, пікнік із батьками, гру в пісочниці чи звичайне малювання. Заразом сюжети містять елемент казковості – предмети говорять до дітей, а ті їх розуміють. Репліки бляшанки, аркуша паперу і соломинок не лише інформативні, а й дотепні. Тож не бійтеся, що читання про важливі речі буде занадто серйозним.

Письменниця заклала у просту для сприйняття форму і загальне розуміння екологічних проблем, і конкретні акценти (сортування сміття, економне споживання тощо) з прикладами коректних моделей поведінки. Прикметно, що у своєму повсякденні Ганна Булгакова сама дотримується свідомого ставлення до довкілля: «Уже шість років я завжди ношу з собою в сумці багаторазові металеві соломинки. Це справді дуже зручно й навіть приємно, коли щоразу в кав’ярнях відмовляєшся від пластикової соломинки. Також я маю багаторазову чашку й еко-пляшку для води. А замість пакетів давно використовую текстильні торбинки, великі й маленькі. Живучи в Харкові, я призвичаїлася до zero waste – споживання з сортуванням відходів. Але оскільки наразі тимчасово мешкаю в іншому містечку, такі процеси складно налагоджувати, зокрема через відсутність пунктів прийому сировини. Проте не припинятиму рухатися в цьому напрямку».

Враховуючи вікування, книжки серії мають відповідне візуальне оформлення: перевага ілюстрацій над текстом, елементи інфографіки та крупні плани. Дитячі персонажі Юлії Гречух симпатичні й колоритні (мій фаворит – темношкірий хлопчик Макс із історії «Обережно, скло!»).

Наприкінці кожної історії читачам пропонують «закріплення вивченого матеріалу» (одна з улюблених фраз вчительок, еге ж?). Ідеться про своєрідну логічну фіксацію прочитаного через творчість. Це, направду, дієвий метод інтегрованого навчання. Покрокові інструкції демонструють, як можна власноруч виготовити тематичні саморобки: брелок із використаних пластикових соломинок, паперового собаку-орігамі, алюмінієву картину або вазу для квітів. Виконання передбачає допомогу дорослих. Усі майстер-класи оформлені зручними картинками, тож із завданням легко впораються навіть недосвідчені «майструвальники/ці».

Муркотлива білінгва

Українсько-польська білінгва «Муркиця загубилася. Zagubiona Mruczusia» належить до дитячих воєнних видань. Вона описує евакуацію потягом із Києва до Варшави після повномасштабного вторгнення російських військ в Україну 24 лютого 2022 року. Проте водночас – це книжка-спогад, спогад щемкий, правдивий і викарбований у серцях багатьох українців назавжди.

«Бух! Пшшш…
Потяг різко чхає і смикається. Мама смикається теж. Вона не любить різких звуків.
Яся не любить броколі, звук сирени і спускатися в підвал»

За сюжетом мама з донькою Ясею та кицею Маркізою змушені залишити власну домівку. Вони опиняються в потязі, де їхня тваринка раптово губиться. У пошуках їм допомагають випадкові небайдужі пасажири, зокрема, ще одна жінка з дитиною. Тож дві мами і дві дівчинки шукають кицю, але насправді – намагаються не загубити себе. Вони крокують із вагона у вагон – у «мовчазний», «бутербродний» і вагон-ресторан – зберігаючи надію на успішний результат. Вбачаю у цьому певний символізм: рух як ознака життя й підтвердження того, що воно триває (а не обірвалося там, на пероні).

Варто розуміти, що кожна дотична до воєнної тематики книжка може опинитися у тригерній зоні читачів. І тому до подібних книжкових «мандрівок у часі» дорослим слід ставитися свідомо. Письменниця Ольга Купріян врахувала це. Текст книжки-картинки дуже обережний і виплеканий. До всього, ще й автобіографічний.

Пластилінові ілюстрації Ганни Осадко у комбінації з колажуванням вражають деталізацією й фактурністю. Розгорт із фірмовими стаканчиками Укрзалізниці – прекрасний. До речі, до створення деяких образів і пластилінових елементів залучалися діти (їхні імена вказані наприкінці видання).

І насамкінець хочу наголосити на основній функції білінгвальних видань – сприяння вивченню й глибшому опануванню іноземної мови. Переклад Анети Камінської прекрасно адаптований для успішних книгодрузячень. Історія загубленої і зрештою знайденої Муркиці (спойлер) неодмінно зацікавить українських і польських дітлахів. Та й дорослих також.

Текст книжки було написано в селі Красногруда на півночі Польщі під час вимушеної еміграції в березні 2022 року. Книжка вийшла в рамках письменницької резиденції фундації «Pogranicze».

Твій дім завжди чекатиме

У цій книжці живе Світло, що перемагає темряву. Воно проблискує крізь ілюстрації, персонажів, мову. Маленький хлопчик розповідає свою історію, яка відгукується тисячам українців сьогодні. Історію про рідний дім, щасливу сім’ю, мирне дитинство і про те, як це все раптово й хижо знищила війна. Разом із батьками й песиком Телесиком хлопчик змушений рятуватися й шукати нову домівку. Його маршрут до болю знайомий: притулок – вокзал – прихисток у родичів – кордон – прощання – невідомість…

«Пам’ятай, кого ти любив у своєму домі.
Пам’ятай, хто любив там тебе.
Ця любов буде тобі за вогнище.
Зовсім, як те, яке ми розпалювали у коминку на Різдво.
Воно розсіюватиме морок навколо тебе»

Дитині складно зрозуміти всі життєві обставини й іще складніше переживати втрати. «Тепер ми бездомні?» – запитує хлопчик перед розставанням із батьком. На такі болючі слова тато знаходить відповідь, що стає кульмінацією сюжету й основним меседжем водночас. Батько разом із сином згадує спільні забавки і сімейні секретики. Колискова мами, поцуплені Телесиком шкарпетки, паросток лимона в горщику, малюнок на стіні в дитячій та інші моменти їхнього життя. Батько запевняє малого, що ці спогади стануть стінами, знання і вміння – надійним дахом, а любов – вогнищем, що завжди зігріватиме. І наостанок додає: «Дім у твоєму серці завжди підказуватиме шлях. Він вестиме тебе саме туди, де ти маєш бути». Проста татова філософія допомагає хлопчику відчути орієнтири на майбутнє. А можливо, не лише йому одному. Можливо, саме цих нагадувань бракує читачам, які також втратили Дім.

Попри невелику кількість тексту, книжка-картинка «Дім» має значний потенціал, що загалом властиво цьому жанру. Отак, кожен розгорт виглядає як окремий розділ. Його можна читати, роздивлятися, обговорювати й переповідати, додаючи власні спогади. Ілюстрації художника Олександра Продана не лише впізнавані, а й особливо дбайливі. Навіть на «затемнених» сторінках митець залишає яскраві елементи, як символи надії. Візуально цей ефект спрацьовує, адже привертає увагу читача. Синьо-жовта палітра, зокрема в одязі персонажів, також створює необхідні акценти.

Особливістю видання є те, що книжка не закінчується після останньої сторінки. На звороті розміщений спеціальний Qr-код із літдодатком (за потреби файл можна завантажити). У ньому зібрані короткі тлумачення важливих символів війни, захованих на сторінках. Це створює цікавий інтерактив для читачів – спершу пошуківка, потім словничок, а наостанок – прекрасне завдання, що «офіційно» дозволяє помалювати у книжці. Такий інструмент стане у пригоді дорослим для рефлексій і обговорення «Дому» з дітьми.

Наостанок нагадаю, що наразі кожна дитяча книжка про війну може стати тригером для маленького читача. Щоб уникнути емоційної травматизації чи ретравматизації, дорослим обов’язково потрібно враховувати індивідуальну готовність дитини до такої літератури. Цьому питанню присвячено цикл фахових розмов «Як говорити з дітьми про війну», з яким можна ознайомитися тут.

Відбитки лап у наших серцях

Історія про дружбу, справедливість і відповідальне/безвідповідальне ставлення до домашніх тварин. Латочка – молода бультер’єрка, яка живе щасливим собачим життям разом зі своєю людиною, дівчиною Мариною. Проте одного дня у їхній квартирі з’являється новий чотирилапий мешканець, якого Марина рятує на дорозі від смерті. Старий і сліпий бійцівський пес Барон опинився на вулиці, адже господар просто викинув його. Разом із Латочкою і небайдужими друзями Марина знаходить шлях до серця Барона, перетворюючи його на Крапочку і повертаючи віру в людей. Також спільними зусиллями вдається зібрати кошти на операцію й відновити собаці зір.

«Адже просто собака — це не лише про чотири лапи і хвіст,
і вуха, і зуби, зовсім ні»

Проте далі в цій історії розгортаються доволі драматичні події з відстоюванням власного права і права захисту тварин зокрема. Колишній жорстокий власник Барона прагне повернути собі пса для нових собачих боїв. І хоча Барон, він же Крапочка, не може зробити вибір, за нього це робить Марина. Зрештою старий пітбуль залишається в надійних руках. І таки навчається грати в «перетягни»: «Це коли на різні кінці канатика, шкарпетки чи капця чіпляється по собаці і ці собаки зі страхітливо грізним гарчанням тягнуть річ кожен у свій бік!». Гумор, із яким Настя Мельниченко описує собачі будні – особливий, щирий і абсолютно зрозумілий для всіх, у кого є домашні улюбленці. Устами Марини письменниця говорить, що власники собак поділяються на два різновиди: ті, хто сплять з собаками в ліжку, і ті, хто в цьому не зізнаються!

Авторка вправно увиразнює своїх персонажів через протиставлення. Отак, Латочка обожнює їздити в машинах, а Барона вони збили, Латочка любить гасати, а Барон жив у клітці-вольєрі, Латочка звикла нюхати інших собак, а Барон – вбивати.

Окрім захопливого сюжету, письменниця Настя Мельниченко акцентує увагу на важливих соціальних темах і заразом дає своєрідні підказки для виховання собак «особливих» порід, про яке знає з власного досвіду (наприклад, про екзамени в собачих школах, необхідність чіпування, оформлення спеціального паспорту тощо). Яскравим доповненням до тексту є ілюстрації Ані Гаврилюк. Крапочка і Латочка у виконанні художниці – дуже симпатичні й мають носи-сердечка. Також на обкладинці можна побачити фото справжніх песиків Насті й Ані – Пікселя й Алабами. Їм же й присвячено книжку – надзвичайним собакам, які навчили людей усміхатися до найгрізніших писків і лишили в наших серцях глибокі відбитки лап.

Лихосилля проти дітей. Хроніки війни

Сучасна повоєнна дитяча література… Це поняття доводиться вчитися приймати, осмислювати й переосмислювати. Проте навіть під час війни українська книга надійно зберігає свою місію – бути рупором, бути маяком, бути опорою й осередком важливих сенсів.

«Усе минуло добре. З мамою була наша лікарка пані Сюзанна, а тато встиг облаштувати лікарняний підвал, щоб усім було трохи тепліше й безпечніше. В разі чого.

Це «в разі чого» означає, що будь-якої миті небо може стати небезпечним. Повітря починає стогнати — його розриває всяке лихосилля російських військових. Тоді треба швидко ховатися під землю.

Мене називають бойовою дівчиною. У мене є одна сила, про яку знають лише діти повітряних тривог. Я відчуваю, де вони й що роблять, і маю з ними зв’язок»

Лариса Денисенко, письменниця й правозахисниця, написала історії про дітей повітряних тривог у перші дні війни. З того часу потреба в такому чтиві актуалізувалася. Авторці вдалося художньо відтворити ситуації, що відгукуються кожному, як дитині, так і дорослому. Таке сюжетне розмаїття розширює рецепцію війни як такої й водночас впливає на формування сприйняття життєвих обставин.

У книзі «Діти повітряних тривог» складно виділити головного персонажа (хоча оповідка й починається з конкретної дівчинки). Як на мене, це той випадок, коли всі герої – провідні. Вони тримають на собі фокус уваги від історії до історії. Тим не менше, перша героїня книжки – це дівчинка Мія, яка народилася в бомбосховищі 25 лютого 2022 року, на другий день повномасштабного нападу росії. Мія має супер-силу – відчувати зв’язок з іншими дітьми повітряних тривог зі всієї України. Власне на цьому побудовано весь сюжет. Так, на кожній сторінці виникають нові герої, нові міста, нові понівечені долі. Олежа, Іван, Аллуня, Русік, Настуська, Ксюра, розстріляна злотокоса Поліна та інші діти складають разом, наче з пазлів, спільну трагічну картину війни. Кількісно всі історії легко порахувати, але за своїм змістом вони значно більші, аніж будь-який математичний показник. Це історії всіх українців – і сучасних, і майбутніх поколінь, зокрема нащадків, які шануватимуть Україну та ніколи не забудуть ворога.

Прикметно, що в тексті письменниця уникає індивідуального емоційного оцінювання. Її виважена фіксація подій дозволяє читачам самостійно рефлексувати, спираючись на власні переживання. Разом із тим, у книзі зібрано багато «маркерів війни». Є згадки про «терів», знищену «Мрію», потоплений корабель, українських хакерів і ванну з новою функцією сховку – хлопчик Ярема змагався за місце у ній зі своїм котом. Вороже зло Лариса Денисенко називає авторським неологізмом «лихосилля». Саме воно фігурує у книжці. Етимологічно й метафорично це поняття зрозуміле для дитячого сприйняття. Загалом мова текстів доступна й проста, однак є епізоди, де авторка не нехтує ненормативною лексикою (як от слово «гівнюки» або ж фраза про «рускій корабль»). «Недитячі» репліки виголошує баба Надя з Херсона, і сюжетно вони цілком гармонійні. Але, ймовірно, подібна заувага буде актуальна для тих дорослих, які збираються читати книжку дошкільнятам, або ж мають упереджені/принципові мовні позиції. Це вже питання індивідуального вибору.

Діти повітряних тривог – мешканці з різних куточків нашої Батьківщини: Коломия, Харків, Львів, Ізмаїл, Київщина, Житомирщина, Вінниця, Маріуполь, Херсон та ін. Така свідома широка географія поміж рядків апелює до єдності українців і до одного спільного горя, навіть якщо на момент війни людина опинилася закордоном, як от мала Злата з мамою в Єгипті. А в одній із історій авторка розповідає про Майю зі своєї популярної книжки «Майя та її мами». У час війни дівчинка перебуває в Луцьку, де допомагає дорослим воювати на культурному фронті.

Ілюстрації Олени Лондон дуже символічні. Виразний ворожий триколор, доречне сіре тло, як ознака мороку, та яскраві життєствердні кольори українського прапору складають основу візуалу. Хочу виокремити кілька потужних образів, як от лупаті бомби над Харковом, єдиноріжки з синьо-жовтими гривками, що поєднують подружок із Маріуполя, й червоно-білі обійми Польщі для родини Влада з Ірпеня.

Книжка «Діти повітряних тривог» торкається багатьох важливих тем, зокрема втрати, провини, страху, раннього дорослішання, виживання. Тож слід враховувати, що з-поміж історій хтось може віднайти для себе відповіді, а хтось – болючі тригери.

Як на мене, основний меседж видання надзвичайно важливий і має бути почутий: кожен персонаж книжки проживає свій унікальний досвід війни і кожен робить те, що може. Як і всі ми. Як і всі ми.

Лариса Денисенко: не варто занадто деталізувувати інформацію

Робота про робота

Книжковими персонажами-роботами вже складно здивувати читача, проте не цього разу. І не тоді, коли в гру вступає Чіпка Варениченко.

«Спочатку роботом вважали машину, яка схожа на людину і здатна автоматично повторювати певні людські рухи й функції. Але потім усе як закрутилося…»

А якщо серйозно, то новинка видавництва «Мала академія» «Роботу зробить робот, якщо захоче» – приклад сучасної нон-фікш літератури, що виконує свою пізнавальну функцію зокрема й через стилістику, яскраві авторські прийоми та актуальну візуалізацію.

Письменник Петро Яценко обрав цікавий підхід до постаті автора в тексті, зробивши себе частиною книжки. Отак, із першої ж сторінки читач дізнається, що Петро Яценко, інженер зі Львова, зібрав з кухонного блендера і старого планшета робота зі штучним інтелектом і назвав його Чіпкою Варениченком. Власне ці два літературні герої формують основний сюжет: інженер переповідає історію розвитку роботів, а Чіпка – слухає, перепитує, перебиває, коментує, смішить… Поруч зі стриманим і розумним оповідачем постає дотепний і часом нетерплячий співрозмовник. Інженерові доводиться щоразу відповідати на запитання-ремарки Чіпки про його різноманітних «родичів». Виклад інформації у вигляді такого діалогу полегшує її сприйняття. До того ж, оформлення тексту нагадує спілкування в чаті, що є виграшним рішенням. Адже саме до такого віжуалу сучасні читачі звиклі з повсякдення. Ілюстрації Марини Шутурми напрочуд вдало відтворюють не лише образи самих героїв (вражає портретна подібність інженера з самим автором), а й численні механізми, конструкції та інші роботодотичні штуки.

Розповідаючи про «дива техніки» минулих століть і навіть тисячоліть, інженер часом уособлює такого собі руйнівника легенд, бо викриває давні історичні фікції. Наприклад, читач дізнається, в чому ж насправді криється секрет качки-поглиначки, слона-годинника або знаного робота-шахіста. Окремий розділ описує будову роботів: виявляється, їхня «анатомія» така захоплива! Рухаючись за хронологією, Петро Яценко поступово розповідає і про дронів-трутнів, і про безпілотників, наноботів, гуманоїдів і навіть про ксеноботів зі серцем африканської жаби. Скільки ж тих роботипів! Зрештою автор пропонує свої варіативні перспективи розвитку робототехніки. І вони значно більше надихають, аніж попереджають. «Тож, Чіпко, не розряджай даремно свою батарею. Нам ще треба дізнатися та зробити багато цікавого!» – саме цією фразою інженер завершує свою історію. І те саме хочеться побажати усім книгодрузякам. Ой, і всім роботодрузякам також (на випадок, якщо/коли цю статтю опрацює штучний інтелект).

Інструкція для мільйонерів

До питання фінансової грамотності дорослі нарешті починають ставитися відповідально і серйозно. Про це свідчить великий попит на відповідні тренінги, майстер-класи та різноманітні бізнес-інкубатори. А як щодо дітей і підлітків? Чи не забувають батьки залучати молоде покоління до питань «грошової філософії»? На жаль, відповідь поки невтішна. Проте ситуацію традиційно допоможуть виправити… книжки. Якісні й професійні. Перекладної літератури на таку тематику вистачає. Інша справа, що українські автори доволі обережні з грошима, точніше – з текстами про них. Тож кожне нове видання фінансового спрямування вартує окремої уваги.

Новинка «Мрія на мільйон. Рушай у світ грошей та бізнесу» Сергія Вожжова – більше, ніж сучасний посібник про гроші й підприємництво. Це хороша спроба комплексного підходу до вибагливих вимог читачів. Отак, у книзі є стрімкий художній сюжет, цікавий дизайн сторінок, дієві практичні інструменти для кожного та цінний порадник батькам. До речі, саме на комунікації між дорослими й дітьми акцентує увагу автор. Персонажі-підлітки багато й успішно (що важливо) взаємодіють із дорослими, звертаючись до них за підтримкою і порадами. На популярне запитання від підлітків: «Як почати свій бізнес?» Сергій Вожжов рекомендує: «Починайте зі спілкування з батьками, тобто з дорослими, які юридично мають права. Подальший результат залежатиме від цих перемовин». Водночас дорослим слід не лише приділяти час і увагу дітям, а й бути готовим вислухати всі ідеї, навіть утопічні. Сергій Вожжов, як підприємець і викладач із багаторічним досвідом, пропонує у «Мрії на мільйон» конкретні рішення для забезпечення конкретних фінансових потреб.

За сюжетом семеро школярів вирішують взяти участь у квесті, на переможців якого чекає велика грошова винагорода. Від омріяного мільйону підлітків відділяє вісім завдань і ще більше перешкод, відкриттів та нових знань. Читач має змогу апробувати кожен етап квесту разом із героями. Головне – не лінуватися виконувати завдання й дотримуватися запропонованих інструкцій. І тоді, наприклад, можна навчитися правильно формувати цілі, вести фінансовий облік, опанувати тайм-менеджмент і ще багато корисного. Також прикметно, що Сергій Вожжов тлумачить складні фінансові поняття (як от інвестиції, страхування, податки) простими життєвими ситуаціями, до яких, властиво, й залучає героїв.

Візуальне оформлення виглядає стильно й привабить навіть тих юних читачів, які «побоюються» великої кількості літер. На сторінках є qr-коди (зазирніть туди, не оминайте), багато графічних зображень, кольорових обрамлень, а також – помічний словничок і навіть рекомендований перелік фінансових настолок. А от вікування дещо складно визначити, адже видання «Мрія на мільйон», очевидячки, буде корисним не лише для підлітків, як зазначено в анотації. Фахові поради Сергія Вожжова стануть у пригоді багатьом майбутнім мільйонерам різних поколінь.

Віршів багато не буває

Задля уникнення пафосних висловлювань про силу поетичного слова, я просто наголошу на сталому, перевіреному і доведеному фахівцями впливі віршів на розвиток дитячої психіки, мовлення, цілісної особистості. Ритміка й образність поезії таки мають свою магічність. А уявіть, якщо вона помножена у десятки разів? Саме такий «концентрат» криється у серії «Найкращі вірші для дітей» від Видавничого дому «Школа». Фактично, читачі мають змогу зібрати повноцінну якісну колекцію української дитячої поезії. Усі збірки серії упорядковані дуже універсально, тому стануть захопливим читвом на роки й зростатимуть разом із дітьми.

Читайте також: Комашка і дмухавка, Дніпро і Кіліманджаро, або Дивний ліс дитячої поезії

**Наталя ЗАБІЛА. Улюблені вірші / іл. Ольга Смірнова – Харків: ВД «ШКОЛА», 2021 – 80 с.**

Вірші Наталі Забіли, корифейки української дитячої поезії, залюблені багатьма поколіннями. Ця збірка містить «ключові» тексти для навчання й розвитку дитини через книжку. Передусім, йдеться про «Веселу абетку» чотирирядкових віршиків, цикл «Пори року» з усіма календарними місяцями, а також лічилки з цифрами до десяти. Книжка символічно починається з добірки «Бабусиних казочок», які огортають читачів відчуттям турботи й затишку. І саме такою є вся поезія Наталі Забіли. Щодо історій про дівчинку Маринку, а точніше про заклопотану важливими справами Марину Дмитрівну, то впевнена, що такі життєві сюжети – вічні.

ТРИ

Онука, бабуся,

дві мами, дві доні

сидять на осонні

на довгім ослоні.

Очі протер я, –

хоч три, хоч не три, –

бачу й тепер я,

що їх тільки три!

**Ганна ЧУБАЧ. Веселі вірші / іл. Олена Квітка – Харків: ВД «ШКОЛА», 2021 – 80 с.**

«Веселі вірші» Ганни Чубач сповнені приємною ностальгією для читачів старшого віку й усмішками для малих книгодрузяк. Зі сторінок промовляють допливі Хтосики, герої двох прекрасних абеток (тваринної та акроабетки) і багато кумедних тварин, як от Черепаха Аха, зеленющі жаби, киця-одиниця з лічилок-навчилок та ін. Особливо прекрасний цикл віршів «Ще не вмію, А вже мрію!». Письменниця описує професії від імені дітей, тобто з властивими їм безпосередністю й легкістю сприйняття світу. Пізнавальний зміст ненав’язливо прихований за розважальним, тож читати цю книжку завжди цікаво.

ПРОДАВЕЦЬ

Дуже рано я встаю.

Все, що бачу, продаю.

Капці татові – за сто,

Мамині – за двісті.

А моє старе авто –

Хай іще поїздить.

Торбу гривень наторгую –

Сам у себе все купую.

**Грицько БОЙКО. Кумедні вірші / іл. Олена Квітка – Харків: ВД «ШКОЛА», 2021 – 80 с.**

Грицько Бойко, він же Григорій Пилипович Бойко – відомий український (радянський) поет, перекладач, пісняр, гуморист. Саме гумор був і залишається визначною рисою його текстів для дошкільнят. Збірка «Кумедних віршів» містить короткі віршики-смішинки, загадки, скоромовки-спотиканки. Прикметно, що всі вони досі не втрачають актуальності й веселять читачів. Поезія Грицька Бойка зберігає свою унікальну дитинність крізь роки. У книжковій добірці переважають короткі форми, які легко вчити з дитиною на пам’ять. А з дворядковими віршиками ще й зручно гратися: дорослий називає перше речення, а дитина – останнє.

Художниця

Малювала тигра внучка:

Замість тигра – вийшла Жучка.

**Сашко ДЕРМАНСЬКИЙ. Прикольні вірші / іл. Світлана Медведєва – Харків: ВД «ШКОЛА», 2021 – 80 с.**

#ЖивіПисьменники наразі представлені в серії двома книжками – Сашка Дерманського і Вікторії Ніколенко. Добірка віршів Сашка Дерманського – це прикольний мікс тем, образів і традиційного авторського дотепу. Поціновувачі творчості автора впізнають у книзі й нові, й давніші вірші:

Слон купив собі штани –

Розірвалися вони,

Бо, повір мені, штанів

Ще не шиють на слонів.

**Вікторія НІКОЛЕНКО. Шкодні вірші / іл. Олена Квітка – Харків: ВД «ШКОЛА», 2021 – 80 с.**

У текстах Вікторії Ніколенко наскрізним є акцент на сімейні стосунки, батьківство й усі можливі перипетії, пов’язані з цим. Варто також виокремити цикл віршів, де одним із головних персонажів є тато. Письменниця транслює образ дбайливого сучасного батька, якого справді бракує у дитячій поезії попередніх років.

Мені тато зачіску робив,

Довго щось розчісував, крутив,

Я сиділа чемно і терпіла,

І здавалось, добре іде діло.

Так коли закінчив, глянув татко:

– Краще, доню, надягнемо шапку!

Три книжки серії «Найкращі вірші для дітей» оформлені художницею Оленою Квіткою. Персонажі у її виконанні, а особливо дитячі, відтворюють весь спектр емоцій, описаних авторами в текстах. Хтось хіхікає, хтось реве, хтось насуплено зиркає чи вже замислив чергову шкоду… Така візуальна відповідність дуже важлива для дитячих видань. Вона формує і доповнює рецепцію книжки, а також має безпосередній вплив на естетичні смаки дитини.

Загалом, книжкове занурення у світ дитячої поезії довжиною у понад 60 років – це не лише вдале видавниче рішення і актуальний літературний екскурс, а й справді класний спосіб книгодрузячення. Скільки книжок «Найкращих віршів для дітей» уже на вашій полиці?

Зомбі мандрують у музей шкоди, а потім у буфет

На межі двох світів

Назва книжки спершу може видатися дивною і навіть заскладною. Проте вже на перших сторінках авторка сюжетно пояснює етимологію імені головної героїні (Летті Ґвінґілл) й надалі дотримується тактики тлумачення незрозумілих чи загадкових понять. Більшість із них дотична до валлійської культури, якою щиро захоплюється письменниця. «Валлійці дуже схожі на нас – такі ж уперті й завзяті. Не зважаючи на численні спроби завойовників знищити їхню культуру, кімрійці (так кличуть себе мешканці Уельсу) дотепер живуть на острові й говорять своєю прадавньою мовою» – пояснює авторка. Примітки-роз’яснення є вдалим способом уникнути наукових тез у тексті й водночас формують пізнавальне тло для читачів.

«Зі шляху до мети
Неможливо зійти.
Прощавай… – співала їй ліщина»

У книжці паралельно розгортаються кілька сюжетів і сенсів. Частина подій описує життя героїв у містечку Лланвайр-Пуллґвінґілл, а інша частина апелює до магічного життя друїдів. Це плетиво на межі двох світів надійно тримає інтригу. Культура друїдів була обрана не випадково. Письменниця зізнається, що друїди поєднують у собі три її улюблені речі: стародавню магію, захоплення деревами й таємницю. Орден кельтських жерців існував насправді, але об’єктивної інформації про друїдів майже не залишилося. «Знайти те, що можна знайти, і домислити інше, але так, щоби реальне було складно відрізнити від нафантазованого, стало для мене подвійним викликом, як для письменниці, так і як для науковиці» – розповідає про роботу над книжкою Єва Сольська.

«Земні реалії» відтворюють шкільні будні старшокласників, підліткове суперництво, щиру дівочу дружбу й дорослішання. Також сюжетну «правдивість» вдало доповнюють справжні географічні об’єкти (острів Святого Тісіліо, Менайський міст) і народні традиції (фестиваль бардів Айстедвод), за участі яких відбуваються знакові епізоди роману.

Головна героїня фентезі – 15-річна Летиція Ґвінґілл, яку ще немовлям знайшли у хащах ліщини. Дівчину виховує жінка Марія, а своїх справжніх батьків Летті не знає. Пошуки себе й свого роду є ключовим лейтмотивом книжки. Сюжет розгортається саме довкола них. Спершу Летті бачить дивні сни, які нагадують чи то марення, чи то віщунства. Там вона стає свідком далеких подій і поринає у світ друїдів. Потім дівчина усвідомлює свій дар – вміння розуміти мову дерев і рослин. Згодом вона опановує магію стихій. Летті відчуває, що їй не місце у світі людей, і не помиляється. Її своєрідне «вигнання» добігає кінця, Летиції час повертатися туди, де її коріння, до Чарівного Лісу. Провідником до першоджерел стає красунчик Герман Ідрис, який полонить серце підлітки. Він же виявляється Королем Гармонії з роду друїдів.

Любовна лінія роману розгалужена. Адже в Летті закоханий не лише Герман, а ще й «звичайний» однокласник Ділан Фланаган. Їхній любовний трикутник впливає на доволі трагічний фіналі історії. Хоча… не такий і трагічний. Принаймні, не для всіх. Адже авторка не ставить крапку у пригодах Летті Ґвінґілл: «Моя героїня не боїться бути інакшою. Дослухається до свого серця. Вона вміє дружити й любити по-справжньому, в якому б світі не була. Бо, насправді, свій світ завжди в середині нас самих». Тож на дівчину чекають нові пригоди і нові родинні таємниці, але вже в новому вимірі. Саме про це (і трошки більше) буде книжка-продовження.

«Колиска друїдів» стане захопливим читвом для поціновувачів фентезі віком 13+ Легенди на тлі напівзабутої історії людства, магія і, звісно, кохання спонукають йти з Летті Ґвінґілл далі. Йти, щоби разом набути досвіду й знань.