Допис в кінці «Щоденника Лоли»

«Щоденник Лоли» – це книжка для фанатів серіалу «#Школа», як мені спершу здалося (вона написана за мотивами цього серіалу), та вона підійде для будь-кого. Але читання для хлопців ускладнює рожева обкладинка + закладка. Тому я її читав тільки вдома. Адже в нас в країні купа людей із відсутнім почуттям гумору. Тож я не висовувався.

«Хело. Виявляється, я вже майже забула, як писати руками. Коли ми востаннє так писали щось, крім контрольних і тестів?»

Серіалу я не дивився (бо це потребує 2 тижнів, а часу в мене не так багато: треба підготуватися до завтрашнього дня, музичку послухати, вуха потренувати після навушників).

Зі знанням десь 4-6 серій (після яких я зрозумів, що серіали не для мене) я почав читати цю книгуліну. Мушу сказати, що книжка читається значно швидше, але всього сюжету вона не розказує, бо в ній в основному висвітлюється Лола як персонаж. Персонаж справді дуже цікавий. Але навіть без базових знань серіалу ця книжка досить просто читається, хоча деякі деталі неуточнені (я, наприклад, майже нічого не зрозумів з епізодом її викрадення, але підозрюю, що вся інформація про це є в серіалі).

На мою думку (як же набрид цей вираз!), багатьом шанувальникам серіалу буде цікаво подивитися на життя Лоли з боку самої Лоли. А також дізнатися те, про що серіал не розповідає (есклюзивно для паперового видання!).

Лола почала спеціаліазуватися на скандалах не так давно, але заради лайків, підписок, аудиторії і реклами вона готова на будь-які вчинки. Вона мусить всім говорити, що батьки постійно в різних справах і не мають часу. Насправді ж її мама померла, а їхній тато пішов із сім’ї. Лола лишається сама з бабцею і трьома меншими дітьми. Тому все не так просто, як на перший погляд, коли думаєш, що Лола – кляте стервозне дівчисько. Всі гроші на виживання їй дає реклама в її блозі. Якщо не буде аудиторії, то рекламодавці або менше платитимуть, або їх взагалі не буде. А якщо не буде грошей, це означатиме голодну смерть для всіх членів родини (2 брати і сестра, бабуся і сама Лола). І Лола виступає годувальником своєї сім’ї. Бабусиної пенсії ж не вистачає майже ні на що.

Інтрига: у книжці є сцени сексуального характеру! Тому якщо ви батьки дитини, якій збиралися дати почитати цю книжку – щоденник, то перечитайте цю сцену, і зробіть свій вибір. Але я не відчув нічого бридкого в цій сцені, тож читати можна (на відміну від деяких таких самих сцен в інших книжках).

Лола також має власні правила виживання в школі, а ще лайфхаки, але вони інколи провалюються, і тоді наїстись на халяву в ресторані на день народження виявляється проблематично, особливо коли немає грошей.

Лола описана досить достовірно, її опис дуже нагадує мені її в серіалі. А от в сюжеті можуть бути деякі додані події, чи вирізані (без спойлерів).

Книжка крута, рекомендую почитати, але хлопцям – тільки коли ніхто не бачить!

Чотири «С» «Щоденника Лоли»: серіал, скандал, стервозність і секс

Смартфон – це не магія

Книжка мені сподобалась уже з першого погляду на обкладинку. Це тому, що я дуже люблю різні ґаджети і маю їх у себе вдома багато, а також цікавлюся технологіями різних електронних приладів, слідкую за новинками ринку ґаджетів тощо.

Гадаю, тим, у кого є вдома хоч один електронний ґаджет (наприклад, смартфон або планшет), ця книжка Андрія Тужикова теж сподобається. У ній детально оповідається про те, як функціонує ваш ґаджет. Особливо раджу її всім, хто цікавиться сучасними технологіями. Також тут розказано про історію та анатомію комп’ютерів, операційні системи, інтернет, програмістів, стартапи та хакатони, штучний інтелект… А також про екзотичніше: квантові комп’ютери, біологічні обчислення, Bitcoin та нанороботів.

«Але перш ніж зрозуміти «як», потрібно зрозуміти «навіщо». Для чого взагалі придумали всі ці надскладні речі, з якими працюють учені в білих халатах у стерильних високотехнологічних лабораторіях, а потім, немов неосяжний дар, передають нам, аби ми могли зіграти в «Pokemon Go», зробити селфі й викласти його в Instagram, повеселитися з друзями у спільному чаті».

Не думайте, що те, що відбувається у вашому смартфоні – це магія. Ця книжка – ніби короткий екскурс в історію всіх «комп’ютерних штук».

Ми всі оточені технологіями. Наприклад, я зараз пишу цей текст завдяки голосовому вводу тексту на своєму iPad-і. Ви, найімовірніше, читаєте цю рецензію на комп’ютері, смартфоні чи планшеті.

Чи задумувалися ви колись, як цей текст відображається на вашому екрані? Почитайте цю книжку – знатимете!

У світі технологій вся інформація змінюється дуже швидко, виходять нові ґаджети, операційні системи, технології. Саме тому деякі деталі цієї книжки, яка є досить свіжою, вже трохи застаріли. Я маю на увазі, що вже з’явилися інші технології. Утім, зміни невеликі і майже не мають значення. До речі, я помітив, що в кінці «Короткої історії технологій» пропонують «прокачати мізки». Я вже бачив таку саму пропозицію у книжці Аліни Штефан «Літо довжиною в ДНК»! Теж від проекту «Лакібукс». Видно, це така фішка зазначеного проекту.

Мене дуже потішило, що в цій «Короткій історії технологій» є креативні ілюстрації Наталки Сойко, практично на кожній сторінці! Тут 112 сторінок: не мало, але не так і багато. Тому цю книжку можна почитати, їдучи у громадському транспорті, у школі на перерві, або ж на уроці (якщо зацікавить так, що не відірватися, але тихенько, аби не побачила вчителька; найкраще – на інформатиці). Одне слово – обов’язково почитайте. А я піду, позависаю в Mortal Combat 5 (про ігри у книжці теж написано).

Премію Калінги Аліні Штефан!

Я часто зустрічаю своїх однолітків, що мало хочуть знати про науку і вважають її нудною. Втім, герої книги Наталка Птаха, Назар Щур, Леся, Дзиґа і Ян так не вважають. Вони добре знають біологію, навчаються з класною вчителькою біології у школі «Всесвіт». Герої дуже хочуть поїхати до біологічної лабораторії і радіють, коли виграють ґрант на цю поїздку. Однак друзі великодушно відмовляються від поїздки задля популяризації науки серед школярів. Вони вирішують проводити курси і лекції, де зрозуміло, цікаво розказувати про складну науку — біологію.

«– То чого ти хочеш? – сердився Ян. – Щоб усі поснули, коли ти пояснюватимеш їм усю складність?
– Не поснуть. Я розповім так, що не поснуть, але без гітар»

Я думаю, ця книжка є досить науковою, адже тут основний акцент саме на науці – це не пригоди школярів з підземеллями чи загадками гробниць, не детектив. Це – харч для мозку, тобто штанга. Завдяки цій книжці свої знання можна непогано прокачати.
Але рекомендую її для 8–11 класів, для тих, хто готується до ЗНО. Для них ця книжка буде дуже корисною.

Втім, шкода, що у книжку не занесли бодай міні-словничка біологічних термінів, які стрічаються дуже часто. Наприклад, коли ти в таборі чи банально немає доступу до інтернету, а треба загуглити щось із книжки?

Проте коли є необмежений доступ до інтернету, то з цим не виникне проблем, адже передбачено виділені хештеги на полях українською і англійською мовами. За ними швидко можна знайти всі терміни.

Вважаю, що цікаво було б впровадити цю книгу у школах як матеріал класного чи позакласного читання з біології. Рекомендую до схвалення Міністерством освіти.

Читайте також: Відростити мозок. Не боятися ГМО

Усі 176 сторінок читаються дуже швидко. Укінці є галерея з фото, що стосуються тем у книжці. Шкода, правда, що вони чорно-білі, але це вже дрібниці. В оформленні книги використано три кольори: чорний, білий і зелений. Завдяки цьому ілюстрації стали дуже цікавими, а схеми – зрозумілими.

В одному з розділів герої дізнаються про премію Калінги. Цю премію ЮНЕСКО вручає за популяризацію науки. Її має шанс отримати той, хто розповідає про складні наукові штуки простими словами, зрозумілими не тільки науковцям. Я вважаю, що «Літо довжиною в ДНК» сміливо можна подавати на цю премію!

Ботани не завжди програють!

«Таємні товариства» Лесі Ворониної уже стали трилогією. Я зовсім не сподівався виходу нової частини: після «Таємного товариства брехунів» мені здавалося, що історію закінчено, «лихих синіх жаб» переможено остаточно, проте, виходить, я помилявся… Вийшло, що навіть після двох поразок «лихі сині жаби» не втратили мрій підкорити нашу планету і мати вдосталь улюбленого харчу – комах.

Продовження відомої повісті, написаної у фантастичному жанрі, з улюбленцем читачів Климом Джурою, без сумніву, зацікавить багатьох читачів. Події відбуваються на горі Підстава (напевно, десь в Україні) та на горі Треп у Шотландії.

«І ось тепер я сидів у вологій печері, прислухався, як у кутку шарудить якийсь дрібний гризун, і намагався зрозуміти – чому я так по-дурному вскочив у цю примітивну пастку? (Клим Джура)»

До «плюсів» цієї книжки можна зарахувати:

1. Складно придумати, як можна третій раз, після таких поразок, оживити синьомордів. Проте Леся Воронина це завдання успішно виконала.

2. Книжка невелика, на 141 сторінку, але сюжет розкритий, як у деяких виданнях на 300 сторінок.

3. Цікава, пригодницька і симпатична. Багато не важить, для тих, у кого мало часу для читання теж підходить (читається швидко).

Однак немає книжок без «мінусів», і на ці промахи варто глянути:

1. У книжці Леся Воронина «взула» начальника табору «Екстремал» (Тютя) у крокси рожевого кольору, але на малюнках, що на сторінках 7 і 39, він, певно, вдома їх забув і швиденько знайшов перші-ліпші кросівки, проте на звороті обкладинки Тютя вже не полінувався (ну, це все ж таки зворот!) і вони десь знайшлися.

2. Клим розповідає: «Пізно ввечері, сидячи вдома… Я зазирнув на ФБ і побачив там повідомлення… Чекаємо опівночі 13 червня на горі Підстава… Я тут таки почав збиратись в дорогу, до призначеного часу лишалось 12 годин» (скорочено).

Тут можна припустити так: якщо Клим сидів удома пізно ввечері, то до найближчої півночі або лишалося ще зовсім небагато часу, або ж до наступної після найближчої на кілька годин більше, ніж 24 години. Виходить, що це якось так: пізно ввечері – опівночі = 12 годин?

А ще, судячи з цієї головоломки, відразу ж після виходу Клима з дому пізній вечір раптом має перетворитися на світлий день (якщо це помилка в тексті).

3. Чому синьоморди не затримують усе товариство, коли вони підпливають у капсулі до лабораторії, а просто собі дивляться!? Якщо це все через контейнер із їхніми ікринами – чому би просто їх не схопити?

4. Лише в самому кінці книжки я виявив, що вона називається не просто «Таємне товариство ботанів», як на обкладинці, а навіть «Таємне товариство ботанів, або Екстрим на горі Підстава».

Я хотів би зазначити ще одну не зовсім хибу, але особисто мені все ж хотілося б прочитати докладніше про операцію «Антижаб – 3» і те, що було після неї. Напевне, й іншим читачам теж хотілося б прочитати про всі ці події трохи більше.

Усі «Таємні товариства», на мою думку, заслуговують екранізації. Нова книжка, незважаючи на деякі незначні промахи, безумовно, викличе хвилю захоплення у всіх читачів і всі вимагатимуть (включно зі мною) нової частини. Ця книжка мене вразила і здивувала. І здивувала досить приємно. Тож «Таємне товариство ботанів» можна сміливо додавати до вашої колекції!

Все починається з качок

Це історія про любов до собак, самоту, співчуття та відповідальність за братів наших менших…

Для початку візьмімо обкладинку. Вона ніби намальована пастелями. Що ж, зрештою, достатньо багато дитячих книжок так оформлено. Часто для них є й багато інших стилів – але цей один із найцікавіших, на мою думку.

«Візьму й заведу гіпопотама, коли виросту. Що тоді тато скаже?»

Обличчя й морди на обкладинці не змазані, що радує. Обкладинка завжди має бути хорошою, якщо за справу беруться такі львівські майстрині пензля, як Наталка Гайда, авторка малюнків до більш ніж двадцяти дитячих книжок.

Та я занадто заговорився про оформлення, а кожні втрачені хвилини – це гроші та життя для мене і для вас, тож час переходити до змісту.

Текст великими буквами, що буде зручно для менших дітей. Малюнки через одну-дві сторінки, що дуже радує. Книжка невеличка, але змістовна. Я вважаю, що вчителі могли б читати дітям на уроках літературного читання по розділу з книжки (я раджу 1–2 класи).

За моїм визначенням жанр – драма з хепі-ендом, частково заснована на реальних подіях. Щоб зрозуміти детальніше – рекомендую прочитати книжку.

Читайте також: Двоє самотніх, не рахуючи бігля

Ідеться про трьох головних персонажів (Колю, дядя Мирона і бігля) і про кількох другорядних. Хлопчик Коля (Колючка) мріє про пса. Одного разу він знаходить за смітником старого напівбігля. Колючка відводить його до дядь Мирона (дядь Рона) який теж хоче мати пса. Але дядь Рон вирішує відвезти його до притулку. Чим це все закінчиться – читайте.

А все починалося з качок. З колекції качок, картин про качок і тарелі з качкою. А ще – з пана Річарда Хаймана та Оксани Лущевської. Саме пан Річард (дорогий друг Оксани Лущевської) надихнув її написати цю чудову книжку.

Також радий сповістити, що бажання пані Оксани (щоб книжка надихнула читачів на роздуми, а роздуми обернулися на дії) виконано. Книжка надихнула мене на роздуми. Роздуми надихнули мене на дії. А дії обернулися на цю рецензію!

Діти бувають нічийними

Вони кимось забуті, а кимось ні… Вони мають мрію – поїхати до Одеси… У більшості з них немає родичів… Вони практично всі – нічийні… Нічийними можуть бути речі: загублені сірники, ляльки. Кошенята, щенята без господаря і без котячої чи собачої рідні. Але з усього виходить, що нічийними можуть бути іще діти – теж без рідні.

«Чому таке упередження? Тільки тому, що то вуличні діти? Як негарно, Лесю. Як негарно…»

Драматизм повісті Тетяни Рубан помітно вже з назви. Леся знайомиться з трьома хлопцями й дівчиною, як вона сама, але не зовсім. У житті вони мусять давати собі раду самостійно. Але чи можливо впоратися з усіма життєвими ситуаціями без допомоги дорослих? Про це можна дізнатися у фіналі розповіді.

Я перечитав цю книжку кілька разів і досі не зрозумів, драма це чи ні. Книжка досить невелика, але читається довго. Є кілька сторінок, над якими треба задуматися. На мою думку, книжка швидше для старшого шкільного віку. За моїм визначенням, жанр – пригоди з драматизмом у деяких місцях. Дія відбувається або в Києві, або в Харкові (моє дослідження).

Книголяпи й підозри:

1: Навряд чи можна так довго бути в людних місцях, коли тебе розшукують.
2: У поїзд до Одеси не пускають дітей без батьків та документів (може, вони хотіли за допомогою фальшивих документів пройти?).
3: Можна було давно визначити за телефоном місцезнаходження Петрика.

Плюси:

1: Несподіваний фінал.
2: Попсуті нерви від переживань за героїв. Значить, написано майстерно.
3: Непогана обкладинка.
4: Корисно для мозку.
5: Спонукає до глибоких і цікавих роздумів.

Авторка до 2010 року ховала свої оповідання для дітей у глибокій шухляді, а потім писала їх для журналу «Вигадуй, думай, грай» (скорочено «ВДГ»). Їй це досить непогано вдається. Ця історія «дворова» (хоча таке не досить часто зустрінеш). Авторка пише найбільше саме таких історій.

До прочитання рекомендується, а особливо тим, хто планує втекти з дому, але ще хоче все обміркувати.

Рекорд Саші Кочубей

У новій книзі Саші Кочубей «Книга Рекордів Говорухи» в усім нам відомого Говорухи постають нові проблеми та халепи. Зокрема, – актор Паттінсон (коли достигають патисони?) недавно став популярним на весь світ завдяки головній ролі у фільмах про вампірів. Його рекламують всюди, і, відповідно, в нього мільйони фанаток. На жаль, ними стали і Єва та Іванка (хоч акторові вже 32 роки!). Тепер вони просто забули про Говоруху та його друга Юрчика. Їхні розмови тільки про нього та й про нього. Вони не уявляють без Паттінсона свого життя.

«“Книга рекордів Ґіннеса” – це круто, але власна книга рекордів – це ще крутіше!»

А може, сходити в кінотеатр на фільм, де він у головній ролі? А може, поставити під його фотками купу лайків і сидіти під ковдрою на його сторінці в інстаграмі? Чи знайти купу його постерів та обклеїти ними кімнату? А може, все відразу?

Та й без актора Говорусі вистачає проблем. У його родині з’явилася чихуа «3 в 1»: і космічна принцеса Лея, і будильник, у якого не сідають батарейки, і новий мазунчик сім’ї. Сусід Юрчика Микита заявив, що вулиця належить йому, і запропонував влаштувати змагання. А в Монстра, кота сім’ї Говорух, почалася депресія. Але Говоруха не опускає рук-ніг, і з подвоєним запалом береться до справи: рятувати дівчат від паттінсономанії, дресирувати Лею, вигравати змагання, лікувати Монстра котлетотерапією та пробувати потрапити до Книги рекордів Ґіннеса!

Це в мене був невеличкий опис повісті, а тепер – безжалісна критика, плюси й мінуси.

Четвертина попередньої книжки про цього героя, «Сім нескладух Говорухи», була присвячена знайомству з героями. Натомість «Книга Рекордів Говорухи» майже вся присвячена пригодам. Це великий плюс.

Із деякими персонажами описано набагато більше ситуацій, ніж у попередній книжці. Це також плюс. Крім того, книжка за обсягом більша від «Семи нескладух» наполовину. Обкладинка, на мою думку, стала значно кращою: постаралася Надя Каламєєць.

Але є деякі нескладухи в тексті, якщо читати уважно, то можна помітити. Наприклад, я не розумію, як можна сподіватися полюбитися акторові, який старший за тебе на багато років, живе в іншій країні та має мільйони фанаток?! Шкода, в тексті тепер уже немає закреслень. Обкладинка від цього була б стильніша. Є ще кілька мінусів, але вони занадто дріб’язкові, щоб про них згадувати.

До читання рекомендую! 🙂

Чорна рука хапає вас?

У наш час існує багато страшилок про так звану Чорну Руку. Вона пробиралася через кватирку і душила неслухняних дітей. Таким чином вона швидко завоювала славу одної з найпопулярніших страшилок. В історії Андрія Кокотюхи «Гімназист і Чорна Рука» ми зіткнемося із нею особисто й отримаємо можливість дізнатися, хто ж таки її мав.

«Чорна Рука погрозу виконав.
Чи – виконала. Чорт його знає, що воно таке: хлопець чи дівчина, чоловік чи жінка. Справжній лиходій із коміксів, явно грається.»

Гімназист Юрко Туряниця отримує послання, де стоїть відбиток чорної руки, з вимогою принести одну тисячу до спаленого будинку. Він вирішив принести гроші, бо «буде біда». Інші гімназисти також отримували це послання, і несплата ні до чого доброго не призвела. Але Юрко знаходить труп в калюжі крові й одразу ж зустрічається з приватним детективом Шпигом. Шпиг починає розслідувати справу з мерцем, яка пов’язана з іншою справою, яку він розслідує. Чим все це закінчиться, хто підписується Чорною Рукою, де знаходиться історично цінний щоденник Добрянського Олеся, і хто вбив злодія Якова Зозуленка —читайте у книжці «Гімназист і Чорна Рука»!

Повість вигадлива, трохи комічна, трохи жахлива – всього потроху! Я впевнений, «Гімназист і Чорна Рука» Андрія Кокотюхи не розчарує легіони його фанатів.

Детектив «Гімназист і Чорна Рука» став переможцем топу БараБуки 2016 в категорії «Підліткова книжка року».

Таргани на початку – кохання в кінці

«(Я × трамвай + зоопарк)2» – книжка для тих, хто не має багато часу для щоденного читання. Це тому, що розділи там короткі, але їх багато. Можна читати по одному короткому розділу на день.

Я практично відразу взявся до читання (я майже з усіма книжками так роблю і читаю їх за один-три дні, залежно від розміру). Але з книжкою «(Я × трамвай + зоопарк)2» я так захопився, що прочитав її за кілька годин!

«Цілісінький тиждень про таргана не було ані чутки. А потім він повернувся. І не сам, а з друзяками»

Однак перші дві історії мені не сподобалися. Там, здається, зовсім не було сюжету: прийшов тарган – віднесли таргана, прийшли таргани – пішли таргани. Мама застудилася – мама видужала.

Але з третьої історії мені почало все подобатися: історія про трамвай, про викрадення, про зоопарк, про кохання. Цікаво-цікаво. А от люди у трамваї – дуже вже з поганим зором! Не могли кефір на обличчі хлопчика відрізнити від вусів!

Загалом книжка весела, я в ній ні разу не сумував!

Попередні книжки Кузька Кузякіна «Росли груші на вербі» та «Зубасті задачки» мені теж дуже сподобалися.

Матвій Яценко, 10 років