Навіть для тих, хто не впізнав алюзію на народну казку, «Зникнення у Кобилячій Голові» – сама по собі прекрасна назва і сама по собі визначна подія, щоби стати центральною у повісті для читачів молодшого та середнього шкільного віку.
Отже, як ми щойно з’ясували, у книжці є казки. Та не лише вони: ще легенди Кам’янця-Подільського, історія цього міста і сучасність, а саме – сучасні підлітки, які живуть у Кам’янці.
Спершу ми знайомимся із Женею, яка свариться із молодшою сестрою Стасею і – звісно ж – із мамою, готується до танцювального конкурсу, адже це важлива життєва подія, яку однак затьмарює неприємний конфлікт із однокласницею Марго. І тут дуже зручно під руку підвернулася статуя Кобилячої Голови, яка з’явилася у центрі міста день тому ніби сама собою (втім, згадаймо наші ранні підліткові літа: тоді усі архітектурні апдейти міста ставалися зненацька і ніби самі собою). А ось і зав’язка історії: головна героїня запропонувала своїй суперниці челендж: «кожна з нас має перелізти через скульптуру, а потім викласти відео на тік-ток». А далі Женя планує отак: «Якщо моє відео набере менше лайків — я знімаю нас із Владом з конкурсу. Якщо більше — Марго стуляє пельку й припиняє псувати мені життя». Не хотілося би псувати читання таким величезним і жирним спойлером, однак якраз посеред виконання челенджу Кобиляча Голова виявляється порталом у інший чарівний світ. І потрапляє у нього — завдяки гарно виписаній «нештатній» ситуації — не сама Женя, а її молодша сестра Стася, вдягнута у Женин одяг.
«Бурмістр тільки всміхнувся:
— Якщо ти знаєш цю казку, то маєш розуміти, що Голова з’являється нізвідки і зникає в нікуди, тож намагатися її зрозуміти — марна справа. Та одне знаю напевно — із Кобилячою Головою кожен отримує по заслузі.»
Цей подієвий вступ мені хотілося переповісти насамперед для того, щоб дати розуміння, яким насиченим є текст повісті. Насиченим не просто динамікою типу «побігли-перекинулись-перестрибнули», а цікавими конфліктами, ситуаціями, стосунками, деталями.
Загальна структура книжки досить незвична для фентезі, у якому зазвичай юні герої потрапляють в інший вимір, рятують світ, а потім вертаються у свої звичайні обставини уже зміненими, іншими, дорослішими. Тут усе це є (у нашому випадку ці юні герої-мандрівники між світами — це Женя, Стася та Женин друг Влад), але є ще один елемент структури книжки: друга її частина — це екскурсія слідами легенд, бо після повернення із Засвіту герої не просто по-іншому ставляться до своєї творчості (до танцю і танцювального конкурсу), а й беруться проводити екскурсії слідами легенд, сюжети яких пережили буквально на власному досвіді. І власне в цих екскурсіях вони переповідають легенди Кам’янеччини. Це цікавий хід зокрема для тих читачів, хто не так гарно орієнтується у казках, і хто — а думаю, є і такі — не знає навіть казки про Кобилячу Голову. Тут усі ці фольклорні джерела, потрібні для повного розуміння книжки, наведені у авторській інтерпретації.
Окрім такого інтертекстуального наснаження, ця книжка відзначається і ще й великою насиченістю сюжету — подій багато, все відбувається дуже швидко, але легкий стиль авторки дає можливість уважно, із легкістю та радісно стежити за перипетіями героїв. Тут допомагають зокрема художні деталі, які авторка вплітає в сюжет і які легко упізнає цільова аудиторія. Особливо виразно те, як авторка у певній художній деталі поєднує реалії нашого світу, з якого діти потрапляють у Засвіт, і потойбічних чарів. Мова про льодяники зникнення: випадковим чином потрапивши в чарівний світ, герої виявляють, що звичайні льодяники, які вони пронесли так би мовити нелегально в інший вимір, у Засвіті мають силу невидимості, поки ти їх смокчеш. Це лише одна із деталей, яку подаю для того, щоби продемонструвати, як сучасний дитячий фольклор у авторки гарно поєднується із нашим традиційним фольклором.
Книжка чудово пасуватиме для читання для насолоди і не без користі. Однак це не означає, що тут усе ізі-пізі, а героям буде просто подолати Володаря Лиха, навіть із допомогою Віщого Сокола. Також підійде для тих, хто не надто полюбляє фантазійні товстунці, але жанр фантастичних пригод сприймає з ентузіазмом. Ну а всім читачам Кам’янеччини, Хмельниччини загалом, та й усього Поділля я би радила цю книжку у першу чергу. Бо ж «люби і знай свій рідний край».
