Чи вірите ви, що кохання може подолати всі вершини? У повісті «Літо пахло снігом» Олена Скуловатова саме про таке почуття й пише. Але ця книга не лише про кохання. Вона про те, що таке справжнє покликання, дружба, повага, порядність.
Головна героїня — Ліна, першокурсниця, яка навчається на журналістку. Їй украй необхідно написати статтю на спортивну тематику. Це шанс для дівчини, бо вона понад усе мріє про самостійність. Гуляючи парком із подругою Дариною, вона натрапляє на альпіністів. Команда тренується на цегляній стіні, увагу Ліни одразу привертає хлопець Максим — альпініст, який мріє про вершини. Юна журналістка, порушуючи всі професійні стандарти, вирішила прикинутися, що теж зацікавилася альпінізмом. Молоді спортсмени довіряють Ліні, запрошують на змагання, навчають своїх секретів, приймають у коло друзів, тож тим гіркішим є їхнє розчарування, коли з’ясовується правда: усе це було заради статті.
У житті Ліни, здається, не так і багато брехні. Адже вона нікому не шкодить. Насправді єдиною жертвою Ліниного обману є сама вона, бо чесною треба бути перш за все із собою. Якщо визнаєш, хто і що по-справжньому тобі подобається, є тобі справжнім другом, то почнеш дихати на повні груди й не уникатимеш чужих вимогливих поглядів. У повісті багато гострих моментів, цікавих поворотів сюжету, але мене вразив один, здавалося б, незначний, коли Ліна на змаганнях зустрічає одну дуже цікаву жінку, яка потім допоможе дівчині розібратися в собі й зрозуміти, чого ж вона хоче насправді. Словом, у житті не буває випадковостей.
Героїня повісті думає про те, щоб не хвилювалася мама, не зіпсувався настрій у подружки, не образився знайомий хлопець, але де ж у цьому сама Ліна? Її шлях до себе справжньої лежить крізь сльози, піт, кров, утому, але воно того варте, бо «нарешті за довгий час Ліна відчула себе тою, ким була колись — дівчинкою, що боролася і перемагала».
Повість Олени Скуловатової, як і більшість сучасних книг, насамперед — про вибір. Якщо обираєш себе, свої емоції, свої принципи, то рано чи пізно з’являться у твоєму житті і справжні друзі, й справжнє почуття. Дуже важливо не поспішати, бо коханням може здатися звичайна симпатія, а то й розрахунок. Якщо ти комусь подобаєшся, то іноді почуваєшся зобов’язаною якось відповідати, щоб «не образити», але чомусь не замислюєшся, що якраз і ображаєш своїм обманом, даєш даремні надії, марнуєш чуже життя — та й своє теж. А ще, як не дивно, ця книга — про війну. Про те, що гинуть рідні, розділяються родини; хлопець, що мріяв про підкорення Казбеку, замість поїздки доглядає пораненого тата у госпіталі; а батьки відпускають доньку змагатися ще й тому, що «зараз щоночі тривоги, то, може, хоч у тих наметах виспишся». Для мене ця книга, крім усього іншого, ще й про сміливість, про сміливість сказати собі та оточенню словами головної героїні: «Так, я не ідеальна! Запальна, відчайдушна, часом нерозважна… У цьому стільки свободи бути справжньою, почуватися собою».
Мені дуже сподобалась обкладинка книги, створена О. Моргуновою: здається, тут сконцентровано увесь зміст книги — і місто, і гори, і підтримка, і захоплення, і погляди, не затьмарені брехнею. Побачивши таку книгу, одразу розумієш, чи хочеш ти пройти з героями їхній шлях.
Магія книги «Літо пахло снігом» у тому, що тобі здається, ніби ти не раз бачила цих хлопців і дівчат на вулиці, можливо, ви разом стояли в черзі супермаркету. Персонажі абсолютно живі, впізнавані, їх хочеться зрозуміти, з ними хочеться спілкуватися. Повість Олени Скуловатової — це можливість порівняти свій життєвий досвід із тим, як живуть наші однолітки поряд із нами, як вони проживають події війни, як помиляються і виправляють помилки, як щодня стають сильнішими. Якщо хтось із вас давно хотів, але ще не наважився сказати так, як це зробила Ліна: «Ніхто. Не буде. Мені. Вказувати. Що. Робити». Саме час наважитися. Беру ці слова героїні своїм новим гаслом життя. Вперед до підкорення своєї омріяної вершини!
